Консультація для педагогів
«Вікові особливості дітей третього року життя»

Третій рік життя – важливий етап психічного і фізичного розвитку дитини. Інтенсивність темпу фізичного розвитку порівняно з першим і другим роками життя дещо уповільнюється. Зміцнюється організм дитини, удосконалюється та стабілізується нервова система, розвивається руховий апарат. Рухи стають упорядкованішими, координованішими, складніши-ми, якіснішими. Підвищення витривалості нервової системи призводить до збільшення періоду неспання. Маса тіла протягом третього року життя в середньому зростає на 2 - 2,5 кг, зріст збільшується на 7-8 см.

Провідна діяльність дітей цього віку – предметно - маніпулятивна гра. Важливим є також опосередковане грою спілкування з дорослими людьми (не тільки з батьками, але й з вихователями та старшими дітьми).

Цьому періоду притаманні:

Основні завдання педагога по роботі з дітьми 3 року життя

Консультація для педагогів
«Адаптація дитини до умов ДНЗ»

Дитина приходить у ДНЗ, адаптація її до умов дитячого садка протікає часом дуже болісно. Відбувається серйозна перебудова всіх її систем і відносин з оточуючими людьми, перебудова звичних форм життя. Ця різка зміна умов може супроводжуватися важкими переживаннями, зниженням мовної та ігрової активності й нерідко позначається на здоров'ї дитини.

Проблема адаптації – це проблема в основному дітей 3-го й 4-го року життя, тому що більшість дітей приходять в дитсадок саме в цьому віці. Найчастіше, проблеми адаптації, пов'язані з невідповідністю особливостей нових вимог характеристикам дітей групи за різними показниками, наприклад по випередженню рівня розвитку пізнавальної сфери й відставанню в сформованості необхідних культурно-гігієнічних навичок і навпаки.

Мають місце ситуації тривалої адаптації дітей до дитячого садку в силу невідповідності харчування в ДНЗ особливостям домашньої кухні родини малюка. Проблема адаптації до ДНЗ в старшому дошкільному віці - це одиничні випадки, тому більшою мірою психолог концентрує свою діяльність на оптимізації процесу адаптації дітей переддошкільного віку.

Як забезпечити емоційний комфорт під час перших днів відвідування ДНЗ?

Щоб полегшити адаптацію малюка з перших днів відвідування дитини, вихователь активно співпрацює з сім'єю. Працювати буде набагато легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, якби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами - не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір'ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.

Дорослий, який працює з новоприбулою дитиною має пред-ставитись малюку. Форма звертання може бути будь якою, яку малюк сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Оля, або просто Оля. Не варто наполягати, щоб діти раннього віку звертались до педагога на ім’я я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для малюка щодо її вимови. Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються малята; дати їй роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.

Перші контакти з дитиною - контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати в цьому новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це - основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому - лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжка.

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім'ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивіду-ально, за ім'ям, а з іншого - наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання.

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід - слід пам'ятати, хто що вміє, в кого які проблеми (Марія не любить каші, Ірина засинає з своєю лялькою..)

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід - слід пам'ятати, хто що вміє, в кого які проблеми.

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й няні-санітарці слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима. Дітей з нестійкими гігієнічними навичками необхідно частіше запрошувати в туалет. Вони повинні мати запас змінного одягу й білизни.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це - основне завдання вихователя.

Консультація для вихователів
« Криза 3-х років »

Звикання до дитячого садка співпадає з кризою 3-х років. Криза 3-х років - межа між раннім і дошкільним дитинством, це один із найскладніших моментів в житті дитини. Це – зруйнування , перегляд старої системи соціальних відношень, криза виділення свого “Я”. До 3 років батьки найчастіше спостерігають серйозні зміни в своїй дитині: вона становиться егоїстичною, впертою, капризною. В цей період проходить важливий психічний процес вираження свого “Я”, це спроба дитини самостійно подовжити психологічну “пуповину”, навчитися багато робити самому і намагатися вирішувати свої проблеми.

Перший симптом, яким характеризується надходженням кризи – виникнення негативізму. Коли говорять про дитячий негативізм, то його потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз з тим, що пропонують дорослі.

При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна отримати протилежну відповідь на різну пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

У ряді авторів гарно описані подібні експерименти. Наприклад, дорослий підходячи до дитини, говорить авторитетним тоном: “ Це плаття чорного кольору ” і отримує відповідь “Ні, воно білого кольору”. А коли говорять: “ Воно біле ”, дитина відповідає “ Ні, чорне ”. Намагання протиставляти, намагання зробити навпаки по порівнянню з тим, що йому говорять, це і є негативізмом.

Симптомами кризи трьох років являється впертість та капризування.

Впертість слід відрізняти від настійливості. Наприклад, якщо дитина хоче мати річ, але не може відразу отримати її. Вона добивається, щоб це було виконано і необхідна річ була віддана дитині. Це не впертість. Впертість – це така реакція дитини, коли вона настоює на чомусь не тому, що їй цього дуже сильно хочеться, а тому що дитина цього потребувала. Вона настоює на своєму.

Криза 3-х років необхідна. Вона – рушійна сила розвитку, своєрідний етап змін і провідної діяльності дитини. Батьки не повинні боятися її, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв самоствердження в новій віковій якості вказує на те, що в психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку її особистості і адаптивних здібностей.

А зовнішня “безкризовість”, яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Таким чином, не потрібно боятися кризових проявів, найнебезпечнішими є проблеми нерозуміння.

Основне завдання батьків – виваженими діями пом’якшити прояв кризи. Допомогти дитині вийти з неї, не тримаючи в душі негативних якостей: адже впертість – це найвища ступінь виявлення волі, вередливість – демонстрування власної значущості для інших, відчуття свого “Я”, егоїзм (в здоровому розумінні) – почуття власної гідності, агресивність – крайня форма почуття самозахисту, замкненість – неадекватна форма прояву здорової обережності, тобто необхідних для вживання в суспільстві якостей. Малюк мусить вийти із кризи з позитивними якостями. Головне завдання батьків і педагогів – не допустити закріплення її крайніх проявів.

Рекомендації батькам:

Консультація для вихователів
«Вередування в період адаптації»

Вередлива дитина – джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають контактувати однолітки. До того ж таке явище, як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам і педагогам важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.

В українському педагогічному словнику вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому оперуванні вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму.

Фізіологічні причини є об’єктивними. До них можна віднести:

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, в період адаптації до нового режиму, нових умов життя найчастіше, коли дитина починає відвідувати дитсадок, коли повертається в дитсадок після тривалих вихідних, це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. В даному разі причина вередливості – перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи. Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження і розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу.

Нервозність, успадкована від батьків - небезпека подвійна, оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці.

У здорової дитини капризування може бути пов’язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратливість. Тож досить нагодувати дитину – і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд “ гостросюжетних ” мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо, забирають у малюка багато енергії. А це призводить до нервового виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації – покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і без необхідності тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою. Причинами роздратування можуть також бути теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо. Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом’якшити дію об’єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, - нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте, якщо дозволити йому укорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися з цим буде надзвичайно складно.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформовано критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість дуже розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які їх чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз’яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі турботливі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не відразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк повинен знати не лише права, а й обов’язки, а отже, має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім’ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Прагнення різних учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на "зону найближчого розвитку ” (за Л.С. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, повинно бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров’ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже, нервує і вередує, набридає дорослим своїми примхами, отже малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля – серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім’ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного “я”, спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматично.

Отже, і в сім’ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання - допомогти дитині знайти себе.

Вередування дитини може бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім’ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки повинні подумати про усунення конкуренції за право на увагу. Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв’язання подібної проблеми не існує. Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки – позитивні чи негативні – спричиняють його дії.

Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.

Консультація для вихователів
«Становлення контактів новачка з дорослими та однолітками»

Вступаючи в дошкільний заклад, перед малюком стоїть складне завдання - не лише увійти у спілкування з незнайомими дорослими, а й установити контакти з іншими однолітками. Перешкодою для встановлення позитивних контактів з однолітками в адаптаційний період є нестабільність емоційного настрою новачка. Інтерес до ровесників, прагнення увійти в контакт з ними і водночас відсутність вміння встановити змістовну взаємодію нерідко створює несприятливу емоційну атмосферу, викликає додаткові труднощі адаптаційного періоду.

З самого раннього віку потрібно ставити малюка в такі умови, щоб він жив, грався, ділився своїми радощами й горем з іншими дітьми.

Здатність до наслідування, емоційність маленької дитини, на думку вчених, створюють сприятливі умови для початкових етапів роботи з формування моральних якостей особистості. Надалі цей досвід позитивних взаємин стане основою складнішої соціальної поведінки в колективі.

З моменту надходження малюка в дитячий заклад і упродовж усього раннього дитинства потреба у спілкуванні з однолітками посідає незначне місце серед інших потреб (у предметних діях, у спілкуванні з дорослими). Дитина в цей віковий період ще не сприймає ровесника як партнера зі спілкування. А отже, провідна роль у спілкуванні дітей раннього віку належить дорослому.

Основними завданнями організації спілкування між дітьми раннього віку є формування в них потреби контактів з ровесниками як суб’єктами спілкування та тих засобів, за допомогою яких ці контакти здійснюються. Спілкування дітей у процесі спільної діяльності може стати змістовним, позитивно – емоційним лише завдяки систематичному керуванню з боку дорослого, створення їм необхідних умов.

Слід зазначити, що дитина в період адаптації повинна побачити у педагогах які поряд з нею добрих, завжди готових прийти на допомогу людей (як мама) і цікавих партнерів в іграх. Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає на основі спільних дій, що супроводжуються посмішкою, інтонацією, проявом турботи до кожного малюка.

Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам'ятали, як кого звуть, по можливості зверталися на ім'я одне до одного й до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Таня прийшла. Доброго ранку, Тетянко! Давайте всі разом із нею привітаємось». Постійні повтори імен всіх дітей допомагають малюкам швидко запам'ятати, як кого звуть, а в грі (під керівництвом вихователя) сприяють виникненню перших контактів, особистісних й ігрових.

Велику увагу слід приділяти керівництву дитячою грою, показувати прості дії з іграшками, доступні сюжети, програвати їх. Поступово малюки починають повторювати ці дії вихователя, доповнювати, вносити зміни - виникають перші самостійні ігри. А дитина, яка може зайняти себе грою, має гарний настрій, не плаче, легше входить у контакт з іншими дітьми, спочатку повторюючи за ними ті чи інші ігрові дії, потім - спілкуючись уже поза грою.

Отже, цілеспрямована організація позитивно – емоційних контактів, формування уявлень щодо однолітка як про партнера в спілкуванні, поступове опанування засобами спілкування, викликає у дитини бажання взаємодіяти один з одним.

Таким чином, у групі встановлюється позитивний психологічний мікроклімат, який сприяє збереженню емоційної рівноваги як новачків, так і дітей, які пройшли адаптаційний період.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ
«АКТИВНІСТЬ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ»

Дитина просто не може всидіти на одному місці більше п’яти хвилин, їй й на хвилину не можна залишити без нагляду: б’ється посуд, ламаються іграшки, рветься одяг. З малюком неможливо знаходитися в громадських місцях: він весь час крутиться, кудись лізе, голосно говорить, сміється.

Перш за все, важливо зрозуміти, що активність дитини – це її особливість від народження. Дитина іншою бути просто не може, і якщо весь час засуджувати її, вона поступово почне почуватися “неправильною”, непотрібною та нелюбимою. А виправити вона нічого не може, вона не може стати іншою.

Краще спробувати прийняти дитину такою, яка вона є, згадайте себе в дитинстві. Можливо, ви теж були активною дитиною і просто забули про це. Згадайте, як ви почувалися, коли вас лаяли, зупиняли, припиняли будь-які ваші дії. Вам так хотілося, щоб вас похвалили, а замість цього вам говорили: “ Усі діти як діти, а ти.. Подивися, як ця дитина добре поводиться ”, тощо.

Спробуйте поставити себе на місце своєї дитини і зрозуміти, що вона відчуває, коли весь час чує осуд зі сторони дорослих. Якщо ви приймете цю особливість вашої дитини, негативних вчинків значно поменшає. Деякі вчинки вашої дитини, які зовсім недавно вас дратували, ви перестанете помічати і вони стануть для вас нормальними. Учіться використовувати активність вашої дитини, спільно знаходити способи виходу цієї енергії.

Крім того, важливо проводити з дитиною більше часу - це зовсім не означає, що ви повинні стати власністю вашої дитини й постійно бути її тінню, виконуючи її примхи. Але пам’ятайте, що дитина все одно потребує вашої уваги. І якщо ви не виділятимете для неї час, ігноруючи цю її потребу, вона знаходитиме спосіб привернути вашу увагу.

Дитина може почати вередувати, влаштовувати гучні ігри, весь час плутатися у вас під ногами, просити зробити щось, ставити запитання, просити почитати. Зрештою, ви вийдете з рівноваги й покараєте її, але, дитина все одно отримує своє – вона приверне вашу увагу до себе.

Це поступово стане звичкою, малюк звикне в такий спосіб привертати вашу увагу, а Ви звикнете карати її з кожного приводу. Звичайно, це не йтиме на користь вашим взаєминам, це тільки збільшить відстань між вами і вам буде ще складніше зрозуміти одне одного.

Отже, важливо брати участь у іграх дитини. Якщо ви навчитеся гратися разом, вам теж це сподобається, довіртеся дитині, і вона навчить вас гратися з нею. Забудьте на деякий час, що ви вже доросла людина, і це допоможе вам.

Для вашої активної дитини важливе чергування активних і спокійних ігор. Можна використовувати рольові ігри, що передбачають взаємодію. Під час цих ігор ви і ваша дитина матиме можливість спробувати різні ролі, завдяки яким можна програвати всілякі ситуації, чогось навчити дитину. Ви можете обмінюватися ролями, щоб дитина могла побути на вашому місці, а ви – на місці дитини.

Крім того, активність вашої дитини можна використовувати в домашній роботі. Вона із задоволенням допомагатиме вам, якщо ваші прохання про допомогу не будуть у формі наказів чи докорів. Якщо ви зробите це в ігровій формі, то разом дістанете від цього задоволення.

Якщо ваша дитина пропонує вам допомогу, не відмовляйтеся від неї, навіть якщо вам здається, що дитина ще надто мала. Краще прийміть допомогу малюка та похваліть її за ініціативу та за зроблене, тоді наступного разу їй знову захочеться вам допомогти.

Уявіть собі: уже у три роки дитина здатна помити посуд, нарізати овочі в салат і навіть не порізатися, а також витерти пил чи полити квіти.

Саме в три роки дитина робить перші спроби брати на себе ініціативу й відповідальність. Важливо не знищити цю ініціативу, а підтримати й розвинути.

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТРВЗ У РОБОТІ З ДОШКІЛЬНИКАМИ

Сучасні умови диктують нові вимоги щодо виховання творчої особистості, яка здатна вирішувати життєво важливі проблеми. Традиційна система освіти, що має інформаційно-репродуктивний характер, здатна виховати лише людину-виконавця, від якої не варто чекати творчої активності. Тому на зміну традиційним способам навчання все частіше почав приходити проблемно-творчий

Думка про те, що творчості не лише можна, а й потрібно навчати, наразі не потребує доведення. Незаперечним є й значення дошкільного дитинства як унікального віку, у якому закладаються основи творчої особистості. Постає питання вибору технології, яка б забезпечила успішне розв'язання цього завдання. Нині дуже поширені в дошкільній освіті адаптовані інструменти ТРВЗ (Теорії розв'язання винахідницьких задач) і методи РТУ (розвитку творчої уяви), які активізують та пришвидшують процес розвитку мислення. Зараз це одна із системних теорій навчання творчості.

Чому педагоги обирають ТРВЗ?

Метою ТРВЗ-педагогіки є не просто розвиток фантазії (що саме собою вже не мало), а навчання дітей самостійного та системного мислення; формування розуміння процесів, що відбуваються; виховання у дітей якостей творчої особистості, здатної розуміти єдність навколишнього освіту та його суперечності.

Методи ТРВЗ дають змогу побачити психологічні бар'єри, подолати страх перед новим, невідомим та прищепити дитині сприйняття життєвих і навчальних задач не як перепон, а як чергових задач, які потрібно і можна розв'язувати.

ТРВЗ-педагогіка не лише ставить перед собою завдання розвитку творчих якостей, а й надає технологію роботи, допомагає відчути дитині власну значущість для оточуючих і дістати насолоду від самостійного виконання практичної роботи. Методи ТРВЗ-педагогіки спрямовані на використання досвіду дитини, сенсорних уявлень, отриманих через усі канали сприйняття.

Як свідчить практика, ТРВЗ-педагогіка успішно розв'язує завдання проблемного і розвивального навчання. Ця технологія дає змогу будь-якому вихователю отримати достатньо високий результат під час формування інтелектуально-творчих задатків дитини за умови дотримання таких дидактичних принципів.

Принцип свободи вибору. Потрібно надавати дитині право вибору, де це можливо. Крім того, важливо формувати свідоме ставлення до цього вибору і відповідальності за нього.

Принцип відкритості. Варто використовувати можливість працювати із задачами відкритого типу, які передбачають самостійність у доборі способів розв'язання і необмежену кількість відповідей. Життя перед людиною ставить саме такі задачі.

Принцип діяльності. ТРВЗ-педагогіка відрізняється тим, що в її основу покладено передачу діяльності, а не передачу знань. Педагог має ознайомлювати дітей зі способами та діями, формувати уміння самостійно знаходити потрібну інформацію через пошукову діяльність, колективне обміркування та обговорення. Знання мають бути інструментом, а не пасивним багажем. Це означає: застосовувати їх, шукати умови і межі застосування, перетворювати, розширювати, доповнювати, знаходити нові зв'язки і співвідношення, розглядати в різних моделях і контекстах.

Принцип зворотного зв'язку. Вихователь регулярно контролює процес засвоєння дітьми мислительних операцій та відстежує такі параметри: ступінь зацікавленості запропонованою задачею; рівень розуміння і засвоєння матеріалу. Яскравими показниками в цьому випадку є емоційний стан дитини, ознаки перемикання уваги; її запитання; пояснення, якими вона супроводжує продуктивні види діяльності.

Принцип ідеальності. Ідеальність — одне з ключових понять ТРВЗ-педагогіки. Будь-яка наша дія характеризується не лише отриманою від неї користю, а й витратами зусиль, нервової напруги, часу, коштів. Що вища ідеальність дії, то більша від неї користь і менші витрати. Використання прийомів і методів ТРВЗ-педагогіки не потребує спеціального обладнання, тому вони можуть бути частиною будь-якої форми організації навчально-виховної роботи, що дає змогу максимально використовувати можливості та інтереси дітей. Вони реалізують усі доступні ресурси для підвищення результативності і зменшення витрат під час виховання, розвитку, навчання.

ТРВЗ може бути використана в різних формах організації роботи з дітьми: під час спостережень, розваг, підготовчої роботи до продуктивної діяльності, індивідуальної роботи, роботи в малих групах тощо.

Робота з дітьми будується за правилами:

Під час проектування занять із дошкільниками рекомендується звернути особливу увагу на таке.

У роботі з дошкільниками використовуються адаптовані методи. Є група ігор, які спрямовані на пізнання ознак і функцій об'єктів і навчання аналізу ситуацій, наприклад: «Мої друзі», «Що я вмію?», «Добре — погано», «Знайди ціле за частинами», складання загадок про обраний об'єкт тощо. Ще одна група методів формує уміння перетворювати, змінювати об'єкти і ситуації: морфологічний аналіз (МА), метод фокальних об'єктів (МФО), синектика (аналогія), прийоми типового фантазування.

Морфологічний аналіз. Метод МА з'явився завдяки шведському астрофізику Ф. Цвіккі, який використовував його для розв'язання астрофізичних проблем. Суть методу полягає у переборі варіантів поєднань певних характеристик при створенні нових образів, ситуацій.

Усе починається з визначення об'єкта, який буде перетворюватись, обираються критерії перетворення, і будується морфологічна таблиця.

Для дітей молодшого віку вона має вигляд «чарівної» доріжки (таблиця з однією горизонтальною графою). По доріжці пересувається об'єкт, який змінюється зі зміною будь-якої сенсорної ознаки (колір, форма, матеріал). Діти обговорюють, які властивості отримав об'єкт, як змінюються його можливості зі зміною ознак. Наприклад: по кольоровій доріжці «гуляє» простий олівець. Потрапляючи на зелену частину доріжки,він стає зеленим. Діти випробовують олівець на папері, знаходять предмети навколо себе, які за кольором схожі на олівець, пригадують, де ще вони бачили зелений колір, вибирають зображення предметів і розфарбовують їх зеленим олівцем. Олівець іде далі й потрапляє на червону доріжку. Аналогічна робота виконується і з червоним олівцем тощо.

Використання метода допомагає формувати вміння аналізувати за виокремленою ознакою та перетворювати об’єкти за виділеною ознакою.

Метод фокальних об'єктів запропонував американський психолог Ч. Войтінг. Сутність методу полягає в наданні ознак, випадково обраних об'єктів об'єкту, який прагнемо вдосконалити і тому тримаємо його в полі зору, нібито в фокусі фотооб'єктива.

Ознайомлюючи дошкільників із цим методом, вихователь добирає словосполучення, що позначають об'єкти з нетиповими ознаками (веселий автомобіль, солодкий сон тощо) та організовує обговорення, де з'ясовується, за яких умов це може бути

Ускладнений варіант можна застосовувати для чотирирічних дітей, коли їм пропонується перелічити ознаки обраного навмання об'єкта і почергово розглянути їх поєднання з іншим об'єктом. Старшим дітям можна запропонувати сфокусувати на одному об'єкті властивості 2-3-х об'єктів.

Фокальними об'єктами можуть бути предмети, події (день народження, прогулянка, свято), організації (школа, дитячий садок). часові проміжки (частини доби, пори року).

МФО відрізняється простотою і великими можливостями пошуку нових поглядів на знайомі речі або ситуації. Він сприяє зменшенню психологічної інерції, активізує асоціативне мислення, тренує фантазію, вчить дітей надавати нетипові властивості предмету, уявляти їх та пояснювати практичне призначення цих властивостей.

Емпатія (особиста аналогія) — один із прийомів синектики (методу аналогій). Емпатія як метод фантазування полягає в уявленні дитиною себе якимось конкретним образом і передачі почуттів, переживань, настроїв цього образу. Відбувається це засобами мовленнєвої виразності, міміки, жестів. Може бути організована продуктивна діяльність: малювання, ліплення, аплікація, схематизація дій, складання казок.

Малятам 4-го року життя пропонують уявити живі об'єкти (тварин, рослини, їх поведінку, емоційний стан). Через рік дітям стають доступні вправи з рукотворними об'єктами. Зі старшими дошкільниками на основі особистої аналогії можна відпрацьовувати способи поведінки, пропонуючи їм уявити себе учасниками певних ситуацій (сварка друзів, перемога в змаганні, допомога дорослим або одноліткам). Через побудову аналогій діти засвоюють такий художній прийом, як «погляд»; це навчає їх розглядати звичні ситуації або предмети по-різному.

Моделювання маленькими чоловічками (ММЧ). Метод, за-пропонований Г.Альтшуллером, дає можливість створити модель внутрішньої структури предмета. Уявімо предмет як співдружність маленьких чоловічків. Властивості й функції кожного з них складають властивості цілого об'єкта. Цей метод використовується в роботі і дошкільниками 4— 6-ти років для ознайомлення з природними явищами;. ММЧ дозволяє аналізувати матеріалі; та їх властивості, фізичні стани речовин, взаємодію між предметами. Для створення таких моделей використовуються схематичні зображення, що передають ознаки рухів, та деякі інші властивості, такі як колір, запах тощо. Ці схеми може підготувати вихователь, або їх малюють діти, виконуючи завдання. Маленькими чоловічками можуть бути і самі діти (прийом «живі картинки»).

Ігри «Добре — погано». Ідея таких ігор запропонована Б. Злотіним. Ці ігри яскраво ілюструють закони діалектики, суперечності, кількість і якість, можливість і реальність. Гра має багато варіантів і способів організації («Скажи навпаки», «Маятник», «Зберемо букети», «Добре — погано» тощо). Суть гри полягає у відшукуванні позитивних і негативних властивостей, а через них розуміння суперечностей, що криються в будь-чому. Коли діти засвоять гру, можна ускладнювати її такими запитаннями: Дія кого це добре, для кого погано? Коли це добре, а коли погано? Як покращити погане? Як перетворити погане на добре?

Під час таких ігор дитина вчиться розмірковувати, аналізувати, знаходити і розуміти причинно-наслідкові зв'язки.

Педагогічні умови
активізації пізнавальної діяльності дітей п’ятирічного віку"

Одним з пріоритетних напрямів сучасної дошкільної освіти є формування у дітей дошкільного віку цілісної наукової картини світу, сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання. В цьому контексті перед науковцями та практиками постає проблема творчого переосмислення сутності, завдань, принципів та форм організації пізнавальної діяльності дітей дошкільного віку, створення таких психолого-педагогічних умов, які б максимально сприяли розвитку їх пізнавальної активності.

Спираючись на результати вивчення науково-теоретичних джерел, уточнимо розуміння пізнавальної діяльності. Під пізнавальною діяльністю науковці розуміють складний, усвідомлений, цілеспрямований процес, у якому суб’єкт пізнання ставить пізнавальні завдання і вирішує їх за допомогою певних засобів. Організація пізнавальної діяльності розглядається як цілеспрямований, двобічний процес, в якому поєднується опосередкований педагогічний вихователя з активністю, самостійністю процесу пізнання дитини. Загально відомо, що пізнавальна діяльності передбачає два різних процеси: учіння (відбувається з дитиною) та навчання (здійснює педагог).

Традиційно склалося, що основна увага педагогічної служби приділялася процесу вдосконалення навчання. Процес учіння був предметом уваги відносно вузького кола науковців, хоча результати їх досліджень у сучасній дошкільній практиці активно й досі не задіяні. Організуючі пізнавальну діяльність п’ятирічних дітей у дошкільному навчальному закладі, вихователь, перш за все, має спиратися на особливості мисленнєвої діяльності дітей старшого дошкільного віку; вміти здійснювати аналіз розвитку мислення кожної дитини; оцінювати рівень сформованості мислення. Відомо, що одним з новоутворень дитини п’яти років у пізнавальній сфері є здатність міркувати. Проте, спостереження дають підстави стверджувати, що, як і багато років підряд, і сьогодні відзначається надто низький рівень сформованості такої здатності. Про це яскраво свідчать дитячі описи сюжетних картинок, які за змістом та мовленнєвою формою мало чим відрізняються від подібних описів дітей молодшого віку.

У дітей старшого дошкільного віку відсутній досвід обстеження зображеної ситуації, вдивляння і водночас розміркування над баченим . У цього феномена багато причин, головна з них – неконструктивна поведінка педагога, що виявляється у наступному:

Отже, відсутні ситуації розвивального поля для тренування здатності до розмірковування та умовисновків.Однією з проблем традиційної освітньої системи у ДНЗ є нехтування особистісним досвідом дитини. Процес засвоєння знань переважно організується в такий спосіб, щоб у дитини не виникало ніяких невпевнених, неправильних суджень, помилкових стверджень, хибних думок.

У п’ятирічних дітей виявляється установка на сприйняття чітких, несуперечливих фактів, а натомість загальмована здатність активізувати свій власний різноманітний чуттєвий досвід для осмислення нової ситуації (через співставлення, аналіз, узагальнення та розміркування над фактами та ситуаціями).

Важливим якісним утворенням старшого дошкільника є виникнення нової форми спілкування з дорослим – спілкування на пізнавальні теми. Воно зароджується і збагачується у процесі спільної з дорослим пізнавальної діяльності, в якій дорослий емоційно-виразно виявляє зацікавленість процесом пізнання і водночас передає конкретні способи вирішення пізнавальних завдань.

Обов’язковою умовою ефективності пізнавальної діяльності є врахування індивідуальних особливостей, пов‘язаних з нерівномірністю психічного розвитку дітей, відмінності у інтелектуальних здібностях та механізмах. Чинна на сьогодні традиційна система навчальної діяльності дошкільників передбачає використання єдиної інваріантної технології, орієнтованої на «середню» дитину. Здебільшого основною формою навчання у дошкільних навчальних закладах лишаються фронтальні заняття, що мають низьку розвивальну цінність, на яких діти виконують одне й те саме завдання, у єдиному темпі.

Мета, зміст і засоби навчання не відповідають потребам кожного вихованця. Заняття сьогодні здебільшого оцінюються за розмаїттям використаних на ньому методів та прийомів, за кількістю запитань до дітей, а не за пізнавальною діяльністю дітей під час його перебігу.

Неодмінною умовою підтримки пізнавального інтересу п’ятирічок у дитячому садку є створення розвивального середовища. Система предметного середовища повинна: враховувати вікові інтереси розвитку дитячої діяльності; відповідати можливостям дитини, до того ж на межі переходу до наступного етапу її розвитку – тобто необхідно створювати через предметне середовище «зони найближчого розвитку»; відповідати структурі пізнавальної сфери дитини, тобто має містити як вже відомі компоненти, так і проблемні, такі, що вимагають досліджень.

Отже, важливо усвідомити, що в пізнавальній діяльності результат однаково залежить і від дитини, і від педагога. Основним орієнтиром для вихователя в організації пізнавальної діяльності мають слугувати лише закономірності психологічного розвитку дитини.

Консультації для вихователів
Вчимо розмірковувати за картиною

Діти дошкільного віку вчаться розмірковувати у різних проблемних ситуаціях, щоб довести свою точку зору, знайти вірне рішення, встановити певну послідовність подій, зрозуміти зміст небилиці, що може чи не може бути тощо. Для розвитку дитячого міркування може слугувати такий вид наочності, як картина чи ілюстрація.

Розглядаючи картину, педагог ставить дітям запитання спрямовані на сприйняття її змісту, ідеї. Дітям подобаються запитання: «Як ви вважаєте?», «Як ви зрозуміли?», «Як я про це здогадалась?» і багато висувають версій щодо роздуму з цього приводу.

Вони починають фразу зі слів: «Я думаю…», «Я гадаю…», «Я вважаю…», «На мою думку…», і це іде від їх внутрішнього «Я», а не нав’язується ззовні ким-небудь. Дитина самостійно висловлює і захищає свою думку, це дуже важливо і для педагога, і для товаришів, які уважно слухають, і для самої дитини.

У роботі можна використовувати різні прийоми опису зовнішності зображуваних на картині дітей, тварин, рослин тощо. «Чим відрізняється…», «Про кого можна сказати, що він дуже нарядний?», «Знайдіть дитину, у якої більш всіх ґудзиків на одязі», «Чому дівчат можна назвати сестрами?», «Як одяг підказав, що цей хлопчик не дружить із мочалкою і милом» тощо.

Цікавими для дітей є запитання з поясненнями відповіді. Наприклад, «Як по-вашому, хлопці закінчують будову, чи починають?», «Як ви вважаєте, вони йдуть на прогулянку, чи повертаються?», «Поясніть, це відбувається вранці чи ближче до вечора?»., «Чому можна вважати, що на картині намальовано осінь?», «Як довести, що намальоване літо?», «Може, це сім’я? Як ви гадаєте?»

Дітям дуже подобається слухати чи уявляти, про що живі чи неживі істоти, які розмовляють на картині. Діти додумують, про що вони говорили, уявляють себе учасниками подій. Якщо допомогти дитині порадою, як вступити до діалогу, то навіть самі мовчазні діти з задоволенням починають говорити. Діалог частіш за все пропонується складати в кінці заняття, після повного сприйняття змісту картини.

У старшому дошкільному віці бесіду за змістом картини потрібно починати з її аналізу чи з пошуку більш вдалої назви. В практичній роботі частіше пропонується знайти назву в кінці заняття. Цим переслідується така мета: визначити, чи зрозуміли діти ідею, головну думку картини, осягнули зміст картини у цілому, чи ні.

При розгляданні картин та спробі будувати міркування ефективним є прийом використання творчих завдань, «віртуальних діалогів», які допомагають уявно увійти в ситуацію, що зображена на картині.

Можна використовувати лексико-граматичні вправи, наприклад: «Якщо то…»; «Я вважаю, тому що…»; «Можливо, тому що…»; «Здається…, тому що». За допомогою цього прийому, діти уважніше вдивляються в картину і ці прийоми спонукають до пошуково-аналітичної діяльності.

Прийоми оживлення картини дуже ефективні. Можна запропонувати дітям відтворити у грі те, що намальовано: побудувати такий же будинок, перетворити парасольку в кораблик і попливти на ньому, пустити човник в калюжу. Це допомагає дитині «відчути» картину з середини, програти на собі.

Дітям дуже подобається «вихід» за межі зображуваного, що було до того, або потім (по відношенню до зображеного). Якщо картина із серії, наприклад середня, можна перевірити здогадки малюків, подивившись попередню або послідуючу.

На заняттях з картиною можна знайомити дітей з діловою формою мови: рекламою, оголошенням, листом, заявою. Діти вчаться їх правильно складати, розуміти їх короткий зміст, опановують особливості ділового стилю. Діти вчаться будувати фрази-докази, використовуючи слова: «По-перше», «По-друге», «Крім того».

Нерідко діти відчувають труднощі у складанні самостійної розповіді. Як визначає Гавриш Н.В., доречним являється прийом суміжного (сполученого) мовлення. Дорослий починає фразу, а дитина її продовжує. Цей прийом дає дитині можливість відчути впевненість у собі, підтримку з боку дорослого, зацікавленість у тому, що скаже дитина і навіть можливість стану успіху, тому що сполучене мовлення сприяє успіху дитини не тільки в мовленнєвому сенсі.

Хочеться відмітити роль імітації, пантоміми в передачі емоційного стану, настрою зображених персонажів. Дітям не достає словникового запасу або знань, легше спробувати увійти у його стан, а потім спробувати розповісти про це словами. Дуже подобається дітям прийом «Підзорної труби», «навушників». Це сприяє формуванню уміння сприймати зображення через відчуття, звукові уявлення, смаки, аромати і передавати їх у зв‘язному висловлюванні. Н.В.Гавриш пропонує таку послідовність вправ:

Ці творчі завдання забезпечують високий рівень інтелектуально-мовленнєвої активності.

Як варіант, складання розповідей за картиною по командах: розказати про одне і те ж по-різному, не повторюючи розповіді інших. Краще працювати з невеличкою групою дітей (8-10). Буквально всі діти приймають участь у розповіді, дитина почуває себе абсолютно вільно, говорить про те, що вона побачила, як сприйняла, проявляє свої почуття. Тобто оповідь трапляється невеличка, але по-справжньому цікава для всіх, хто її слухає.

Використання методу «чарівного мікрофончика» дає змогу всім дітям проявити зацікавленість і сказати в мікрофон свою думку.

Діти люблять давати назву своїй оповіді. Якщо ця назва близька до назви художника, все ж це дає змогу дитині ще пройнятись ідеєю картини, глибше сприйняти її зміст і виразити у слові.

Мовленнєвий розвиток дитини раннього віку
Принципи повторюваності та наскрізного планування

Один із найскладніших для вихователів розділів Програми — мовленнєве спілкування. А програмно-методичне забезпечення цього розділу для раннього віку майже зовсім відсутнє. Ми розробили перс-пективне планування занять із мовленнєвого спілкування для мовленнєвого розвитку малят 3-го року життя, спираючись на оновлену методику Алли Богуш, Базовий компонент дошкільної освіти, Базову програму розвитку дитини дошкільного віку, яку два роки апробував наш дошкільний заклад, а також ураховуючи те позитивне, що було в попередніх програмах і те, що підказав власний досвід.

Планування мовленнєвих занять для дітей раннього віку ми апробовували на практиці і вважаємо його досить результативним. Вихователі вирішують мовленнєві завдання на спеціальних заняттях, які проводяться раз на тиждень, та в повсякденні, дотримуючись принципу наскрізного планування мовленнєвих завдань: збагачення словника малюків за різними сферами життєдіяльності та формування культури мовлення і мовленнєвого спілкування на заняттях з усіх розділів Програми — природи, розвитку мовлення, математики, художньої літера-тури, ознайомлення з довкіллям, музики, фізичного виховання, образотворчого мистецтва тощо.

Мовленнєві заняття проводяться в рамках особистісно орієнтованого підходу, тобто з урахуванням рівня розвитку, здібностей, намірів, бажань, індивідуальних особливостей кожного вихованця, що стимулює творчі прояви особистості.

Вихователеві надається право вільно, на власний розсуд використовувати програмовий матеріал занять, ускладнювати його, якщо та чи інша дитина випереджає базисний рівень розвитку і, навпаки, спрощуючи в разі потреби.

Провідна форма навчання малят рідної мови та розвитку їхнього мовлення — заняття (ігри-заняття) різних типів: індивідуальні (з одним-чотирма дітьми одного рівня мовленнєвого розвитку); індивідуально-групові (з чотирма-вісьмома) та групові (до 15 дітей). Малюки опановують рідну мову, набувають навичок мовленнєвого спілкування на комплексних і тематичних мовленнєвих заняттях, які проводяться в захопливій ігровій формі на добре знаному матеріалі. Заохочення дітей наприкінці кожного заняття — обов'язкове!

У відтинок часу між мовленнєвими заняттями вихователі працюють з малюками індивідуально, закріплюючи матеріал попереднього заняття, щоб на наступному кожна дитина вже мала відповідний досвід і могла долучитися до активної мовленнєвої діяльності.

Один із найголовніших принципів у підході до планування мовленнєвих занять у першій молодшій групі — принцип повторюваності. Завдяки йому в малюків формується система знань про певні об'єкти, розвиваються сенсорні, пізнавальні та мовленнєві здібності.

Щоб робота була ефективною, розвивальною, давала поштовх розвиткові малюка, заохочувала його до пізнання, ЇЇ слід здійснювати в певній системі та послідовності, з урахуванням індивідуальних особ-ливостей та рівня розвитку кожної дитини. Небажано сліпо переносити методи і прийоми, розраховані на старших дошкільнят, у роботу з малюками.

Заняття з мовленнєвого спілкування не повинні втомлювати малюків, а мають викликати в них гарний настрій, радість, зацікавлення. Дитина має радіти кожному досягнутому результату — засвоєному слову, спільним діям і переживанням у процесі збагачення знань про навколишні предмети, розвитку вміння не лише розуміти їхні назви, а й позначати словами.

Після кожного мовленнєвого заняття вихователі ведуть чіткий облік проведеної з дітьми роботи й записують дані спостережень, планують щоденно індивідуальну роботу з мовленнєвого спілкування, що дуже важливо для подальшого планування мовленнєвого заняття. Триває воно близько 15 хвилин.

Зміст і завдання навчання рідної мови дітей раннього віку

Навчання дітей рідної мови не зводиться лише до підготовки та проведення занять із мовленнєвого спілкування (комплексних, тематичних). Мова і мовлення обслуговують всі види діяльності дошкіль-нят, тож вони взаємопов'язані у мовленнєвому спілкуванні. Наразі доречно говорити про наскрізне, повсякденне розв'язання мовленнєвих завдань у дошкільному закладі. Уже з раннього віку слід активно формувати різні види мовленнєвої компетентності (лексичної, фонетичної, граматичної, діамонологічної, комунікативної) дітей.

Формування лексичної компетентності ґрунтується на словниковій роботі з малятами (наявність певного запасу слів у межах вікового періоду) і передбачає розв'язання таких основних завдань:

Словникову роботу найкраще здійснювати за тематичним принципом, групуючи лексику в одну тему за сферами життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам" (за конкретними темами, що значно прискорює темпи засвоєння лексики: пори року, овочі та фрукти, свійські та дикі тварини, рослини, нежива природа; одяг, взуття, посуд, меблі, іграшки, предмети гігієни, продукти харчування; сім'я, родина тощо).

Провідними прийомами словникової роботи є дидактичні ігри та вправи типу: "Назви правильно", "Що це?", "Скажи одним словом", "Нагодуємо ляльку"та ін.

Фонетична компетентність формується під час роботи з виховання звукової культури мовлення (правильна вимова звуків, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, розвиток фонематичного слуху, інтонаційної виразності: темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси) і передбачає:

Провідні прийоми виховання звукової культури мовлення — дидактичні ігри та вправи типу: "Ось так вимовляється звук", "Вимовляй так, як я", "Відгадай звук", "Сніжинки", "Вітерець", "Тихо-голосно"та ін.

Граматична компетентність формується у процесі роботи над граматичною правильністю мовлення в практичній мовленнєвій діяльності (неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови за законами та нормами граматики — родом, числом, відмінком тощо) і передбачає розв'язання таких її основних завдань:

Провідними прийомами формування граматичної будови мови є дидактичні ігри типу: "Чого не стало?", Назви предмет", "Що змінилося?", "Розкажи про картинку", "Чарівна торбинка", "Лото", "Парні картинки", "Що вміє робити зайчик?"тощо.

Діамонологічна компетентність — уміння дітей брати участь у невимушеній розмові, бесіді, розуміти зв'язний текст, відповідати на запитання й звертатися із запитаннями, підтримувати розмову, вести діалог, складати спільні розповіді (за сюжетною картинкою, ігровою ситуацією), разом розповідати знайомі казки ("Ріпка", "Дід та баба", "Колобок", "Рукавичка").

Провідні прийоми розвитку діалогічного мовлення в ранньому віці: розглядання картинок, іграшок та бесіда за їхнім змістом, ігри-інсценізації, обігрування потішок та забавлянок, дидактичні ігри ("Познайомимо ведмедика з нашою груповою кімнатою", "Нагодуємо ляльку", "Вкладемо ляльку спати" тощо).

Для розвитку монологічного мовлення використовуються ігри з предметами, картинками ("Опиши іграшку", "Розкажи про картинку", "Магазин іграшок", "Чарівна торбинка", "Лото"тощо), словесні дидактичні ігри та вправи ("Коли це буває?", "Де ми були?", "В саду чи на городі?", "Літає - плаває "та ін.).

Формування комунікативної компетентності спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, формування мовленнєвого етикету (емоційне спілкування з дорослими та однолітками; засвоєння ввічливих форм спілкування: вітання, знайомство, прохання, подяка, вибачення, прощання; формування культури мовлення та спілкування).

Ефективними щодо цього є дидактичні ігри та мовленнєві ситуації ("В гостях у Катрусі ", "У ляльки Каті день народження", "Як тебе звати?", "Давайте познайомимося", "Зустріч із ведмедиком", "У бабусі в селі", "В гостях у Незнайка'' та ін.), сюжетно - відображувальні ігри малюків ("Полікуємо ведмедика", "В магазині іграшок", "Збудуємо ляльці кімнату", "Погодуємо зайчика "тощо), театралізовані ігри.

Правила для успішного мовленнєвого розвитку дитини 3-го року життя

Примітка: варто відновити в документації вихователя "Щоденник спостереження за розвитком дитини" (мовленнєвим, пізнавальним, фізичним, соціальним тощо).

Сучасні вимоги до підготовки та проведення занять із мовленнєвого
спілкування з дітьми раннього та дошкільного віку

ДІТЯМ ПРО ЇХНІ ПРАВА
(Міні-брифінг для вихователів)

Дитинство - найважливіший період ужитті дитини. Доля будь-якої нації, держави, спільноти в майбутньому залежить від того, якими будуть люди.

Введення в дію Конвенції увінчало багаторічні зусилля ООН, спрямовані на те, щоб усі уряди і суспільства визнали особливі потреби дітей, їхнє право на виживання, захист і всебічний розвиток.

Сьогодні пропоную вам таку цікаву форму роботи, як міні-брифінг із вихователями. Гадаю, що постало багато запитань щодо організації з правової освіти дошкільнят.

Запитання. Що таке «педагогіка прав людини»?

Відповідь. На початку 80-х років минулого століття виникла нова галузь педагогіки — педагогіка прав людини. В її,основу покладено ознайомлення дитини з правами людини, тобто з її особистими правами як основою соціалізації, підготовки до дорослого життя.

Одна з проблем, що існують у країнах з розвиненою демократією, - знання громадянами своїх прав часто при цілковитому ігноруванні своїх обов'язків. Прагнучи уникнути таких прорахунків у вихованні маленьких громадян нашої держави, вважаємо за доцільне популяризувати права дитини в поєднанні з вивченням елементарних обов'язків. Виховання і навчання дітей ґрунтуються на трьох ключових поняттях: права людини, правові норми, обов'язки. Такий підхід цілком відповідає завданням суспільного виховання і навчання в нашій країні.

Запитання. Що входить в поняття «захист прав і гідності дитини в дошкільному закладі»?

Відповідь. Захист прав дитини в дошкільному закладі, - це:

Запитання. Які основні завдання слід вирішувати в роботі з дітьми з цієї проблеми?

Відповідь. Основні завдання, які треба реалізувати в роботі з дітьми, - це:

Запитання. Яка основна форма роботи для здійснення головних завдань?

Відповідь. Ознайомлення дитини з цими категоріями тісно пов'язане з моральним та соціальним вихованням, а також з розвитком взаємин дитини з дорослими та однолітками. Цю роботу найдоцільніше проводити у формі спеціальних занять.

Запитання. Які ще засоби і методи роботи слід використовувати?

Відповідь.

Запитання. Яка структура занять рекомендована?

Відповідь. Кожне заняття може мати таку структуру:

Робота дитячої судової палати «Мир - миром, пироги - з сиром» твори, рухливі ігри, всілякі розвивальні завдання.

Запитання. Які ще форми організації можна використовувати?

Відповідь. Форми організації можуть бути різні:

Деякі теми передбачають домашні завдання, які слід виконувати за участі батьків.

Запитання. Як проводити роботу з батьками?

Відповідь . Передовсім можете у роздягальній кімнаті розмістити стенд зі знаками, що означають права дитини на підставі статей Конвенції ООН; скриньку, куди батьки зможуть вкинути записані на аркуші за-питання, які їх цікавлять; оформити ширми, папки-пересувки з відповідями на запитання батьків; організувати для них загальні або групові батьківські збори; консультації; дні відкритих дверей.

Запитання. Як розв'язувати проблеми, що виникають між дітьми?

Відповідь. Організувати «Дитячу судову палату», де діти зможуть оскаржувати несправедливе ставлення до них. Проблема обговорюється всіма членами палати, де кожний в змозі висловитися, вказавши шляхи виходу з неї. Широко використовується усна народна творчість (мирилки, прислів'я, приказки).

МОДЕЛЬ ПРАВОВОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Законодавство, яке захищає права дитини

Дитинство - найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь та навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги й захисту. Будь-які травми залишають слід, можливо, й на все життя. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, інтересів та потреб, стану охорони здоров'я залежить доля кожної дитини й розвиток суспільства загалом.

Міжнародне співтовариство в особі Організації Об'єднаних Націй уже кілька десятиріч працює над тим, щоб створити дітям усього світу якнайкращі умови для життя й усебічного розвитку.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей, є Конвенція про права дитини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй. Це найперша у світовій історії глобальна угода щодо прав дитини: 191 країна світу ратифікувала Конвенцію, зобов'язавшись узгодити власне законодавство з її положеннями. Україна приєдналася до неї 1991 року.

Раніше у світі турботу про дітей та їхній захист розглядалися як надання допомоги тим, хто її потребує. Конвенція ж визначає нову концепцію, проголошуючи забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей обов'язком держави та суспільства, а не питанням благодійності. Діти ще від народження мають всі основні свободи та невід'ємні права кожної людини. Важливе значення цього міжнародного документа ще й

у тому, що вперше в рамках Конвенції був створений міжнародний механізм контролю — Комітет із прав дитини, уповноважений раз на п'ять років розглядати доповіді держав про прийняті заходи щодо виконання положень Конвенції.

Законодавче забезпечення прав дітей в Україні

Позаяк Конвенція не є документом прямої дії, то з часу її ратифікації (1991) Україна неухильно прямує шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у власне законодавство й впроваджує їх у життя. Виконання Конвенції контролюється статтею 9 Конституції України, де гарантується рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Указом Президента України затверджено Національну програму «Діти України» (1996), а ще раніше постановою Кабінету Міністрів від 03.11.93 р. була затверджена Державна програма «Освіта. Україна XXI ст.», де вперше постало питання про потребу визначення державного стандарту дошкільної освіти. Це підтверджено й Законом України, де в ст.15 визначено, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня підготовки дітей і розробляються окремо з кожного освітнього рівня( Базовий компонент дошкільної освіти). У 2001 році для освітян-«дошкільників» з'явився закон прямої дії - закон України «Про дошкільну освіту».

Водночас права дитини в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв'язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти: навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їхня матеріальна база тощо. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації в суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду розв'язання проблем захисту дітей. 26 квітня 2001 року Президент України підписав Закон України «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства в нашій країні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановлює основні засади державної політики у сфері реалізації прав дітей на життя, охорону здо-ров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Реалізація цього Закону вимагає об'єднання зусиль усіх, кому небайдужа доля дітей.

Педагогічні основи правового виховання дітей

Проблема прав дітей - одна з найактуальніших проблем нашого суспільства, але рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов'язки доволі низький. Про це свідчать результати опитування Інституту соціальних досліджень. Майже кожна шоста дитина взагалі не знає законів, які її захищають. Дітям бракує елементарної обізнаності у сфері своїх прав, обов'язків та відповідальності за багатьох життєвих ситуацій.

Важливість розв'язання проблеми прав дітей зумовлена тим, що реалізація прав дитини є чи не найосновнішою умовою фізичного та психічного благополуччя дитини, її розвитку.

Висування теми прав дитини на передній план політичного, педагогічного й соціального життя зумовлено кількома причинами:

по-перше - рух українського суспільства до відкритого європейського суспільства;

по-друге - сучасне становище дітей в Україні за статистичними даними. Дитинство в нашій країні у кризовому стані усвідомлюється як проблема, що потребує якнайшвидшого розв'язання;

по-третє - зміна у суспільстві ставлення до дітей, культури дитинства, до внутрішнього світу дитини, її інтересів, запитів, побажань.

Отже, можна виокремити три автономні чинники, які актуалізують проблему прав дитини й спонукають нас її активно розглядати і розв'язувати:

Правове виховання, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Воно визначається передусім соціально-правовим статусом дитини в нашому суспільстві. Діти перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності корегуються дорослими, у них недостатній обсяг правових знань і досвід правових відносин, вони мають засвоювати правові знання, які регулюють їх життя, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті.

Успіх правового виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати до-сягнення такого рівня розвитку правової свідомості особистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості стає функцією самої особистості.

Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо дитина набула здатності самостійно управляти своєю поведінкою.

Пріоритет прав дитини

Правова свідомість дитини формується на основі правових знань, уявлень, поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві і становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування свідомості особистості.

Правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, дотримання законів, ставлення до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого ду-ховного досвіду особистості.

Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що основне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність осо-бистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. Водночас держава має гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства закону, положень про права дитини, викладених у Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини. Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов'язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, а й сприймати їх як свої обов'язки. У цьому діалектика взаємовідносин прав і обов'язків, основна суть виховання правосвідомості.

Для правового виховання добирається обсяг і зміст життєво важливої і доступної для дітей інформації, яка дасть змогу в обмежений час досягти максимального виховного ефекту, не перевантажуючи пам'яті дітей непотрібними фактами і деталями. Правові знання допомагають співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальноприйнятими моральними нормами, а й з вимогами законів, і вносити до своєї поведінки корективи, змінювати її у правильному напрямі.

Одним із завдань правового виховання є формування у дитини правових почуттів, які б регулювали її поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, справедливості, нетерпимості до порушників норм права, відповідальності. Наявність правових почуттів допоможе дитині долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності.

У процесі формування правових почуттів передусім важливо розкривати їх зміст:

Правові почуття можуть виражатися у позитивному ставленні до правових явищ чи негативному ставленні до порушників вимог закону. Виступають такі почуття не у «чистому» вигляді, а поряд з іншими переживаннями, які мають моральний зміст. Моральні почуття фор-муються раніше, ніж правові, як і моральний досвід.

Другим завданням правового виховання е вироблення у дітей навичок і звичок правомірної поведінки. Як і навички, звички е автоматизованими діями: у цьому їхня спільність. Різниця полягає в тому, що навички — це тільки вміння, здатність виконати ту чи іншу дію без особливого контролю свідомості; звичка ж містить потребу виконати відповідну дію. Отже, діти мають не тільки знати норми права, а й відповідним чином поводитись, щоб у них слова не розходились з ділом.

Важливо домагатися усвідомлення дітьми того, що в людини зовнішня поведінка має бути виявленням її внутрішнього світу, високих морально-правових якостей.

Третім завданням правового виховання є формування у дітей активної позиції у правовій сфері, тобто нетерпимого ставлення до правопорушень, прагнення взяти участь у боротьбі з цими негативними явищами, які, на жаль, ще мають місце у нашому житті, вироблення уміння протистояти негативним впливам; виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства; формування внутрішньої потреби протистояти проявам шовінізму, фашизму, екстремізму, месіанських налаштованостей.

Четвертим завданням правового виховання, яке пронизує всю правовиховну роботу, є подолання у свідомості окремих дітей помилкових поглядів і переконань, усунення негативних навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання.

Інколи діти є свідками того, що окремі норми закону обходять, і під впливом цього у них формується впевненість у тому, що за порушення певних правових норм не завжди настає правова відповідальність. Такі недоліки правової свідомості є однією з причин правопорушень, їх усунення у свідомості неможливе без глибокого вивчення наявних у дітей правових уявлень, поглядів, переконань, без знання того, як сприймається ними правова інформація.

Міжнародний правовий документ, прийнятий 1989 р., в якому закріплені гарантії прав дитини, - це Конвенція про права дитини. Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжнародного стандарту і педагогічні основи спілкування дорослих і дітей.

Провідною ідеєю Конвенції є захист інтересів дитини, забезпечення її прав на виживання, розвиток, захист, на активну участь у житті суспільства. Документ стверджує низку важливих соціальних та правових принципів. Один з основних - визнання дитини повноцінною і правоправною особистістю в суспільстві, яка має права так само, як і батьки.

Значення Конвенції можна розглядати у двох площинах.

Перша - вона є свідченням того, що міжнародне співтовариство, стверджуючи права дитини, визнало особливі потреби й легку вразливість дітей як людських створінь і встановило стандарти у сферах, що стосуються тільки дітей.

Друга - Конвенція стала міжнародним стандартом, обов'язковим критерієм для всіх дій щодо дітей.

Реалізація державної політики щодо поліпшення становища дітей

Права дитини в Україні реалізують в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв'язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти: навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їх матеріальна база тощо. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації в суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду розв'язання проблем захисту дітей.

Основним виконавцем Конвенції є держава. Вона вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу довкілля на стан дитячого здоров'я, розвиває мережу медичних та оздоровчо-профілактичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти.

Другий виконавець - родина. Лише родина є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає дня неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загаль-нолюдських цінностей.

Третій основний виконавець - це суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Зусилля суспільства мають бути спрямовані на створення розвиненої системи патронажу сім'ї трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з «важких», неповних та убогих сімей. Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал для становлення

особистості, а тому насамперед від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра. У центрі ж усієї освітянської роботи, як відомо, має бути дитина.

За Конвенцією дитина має такі права:

Ст. 9. Діти мають право на виховання в сімейному оточенні або бути на утриманні тих, хто забезпечить їм найкращий догляд.

Ст. 24 (2 с.) Діти мають право на достатнє харчування і достатню кількість чистої води.

Ст. 26, 27. Діти мають право на прийнятний рівень життя.

Ст. 24. Діти мають право на медичний догляд.

Ст. 23. Діти-інваліди мають право на особливе піклування і навчання.

Ст. 31. Діти мають право на відпочинок.

Ст. 28 (1 а). Діти мають право на безоплатну освіту.

Ст. 19. Діти мають право на безпечні умови життя, право не піддаватися жорстокому або недбалому поводженню.

Ст. 32. Діти не повинні використовуватися як дешева робоча сила.

Ст. ЗО. Діти мають право говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію, дотримуватися традицій своєї культури.

Ст. 12, 13, 15. Діти мають право висловлювати свою думку.

Правове виховання тісно пов'язане з моральним та соціальним вихованням, а також з розвитком взаємин дитини з дорослими та однолітками. Цю роботу найдоцільніше проводити у формі спеціальних занять.

Мета занять: формувати у дітей моральні уявлення про права людини, гуманістичне ставлення до навколишнього світу.

Засоби і методи роботи:

Зустріч-диспут
«Розвиток індивідуальності дитини
у сім'ї через дотримання її прав, повага до її волі»

Мета: підвести батьків до розуміння, що дитина - унікальна особистість: навчити цінувати її індивідуальність, підтримувати та розвивати ЇЇ. У батьках дитина має бачити людей, готових прийти на допомогу.

Питання диспуту:

Результат: оформлення таблиці-схеми «Мої права та обов'язки»

ДІТЯМ ПРО ДЕКЛАРАЦІЮ ТА КОНВЕНЦІЮ ІЗ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

Захист прав та гідності маленької дитини
у системі роботи з дітьми у ДНЗ

«Людство має давати дитині усе найкраще, що воно має».

У сучасному світі є діти, яких спіткала гірка доля. Про них часто пишуть, говорять, намагаються їм допомогти, але кількість таких дітей не зменшується.

Нині діти в усіх країнах світу потребують захисту. 250 мільйонів дітей важкою працею заробляють на їжу, займаються шахрайством. 30 мільйонів не мають змоги ходити до школи. Майже 5 мільйонів дітей щороку вмирають від голоду та хвороб. 40 мільйонів дітей не мають навіть документів про народження.

Чимало дітей позбавлені батьківської опіки, підлягають насильству, стають жертвами зловживання наркотиків, ВІЧ-інфіковані. Багато в світі дітей-інвалідів, з хронічними захворюваннями, з нервово-психічними порушеннями.

Люди вирішили захистити дітей усієї планети та докласти зусиль, щоб поліпшити їх життя, забезпечити дітям щасливе дитинство.

1959 року організація кількох країн (ООН) ухвалила документ про захист прав дітей, який має назву «Декларація про права дитини». В ньому йдеться про те, що діти - це об'єкт особливого захисту та допомоги.

10 принципів Декларації мають звернути увагу дорослих усього світу на проблеми дотримання прав дитини.

Уперше дорослі сказали про те, що всі діти рівні, всі мають бути забезпечені особливою увагою, захистом, сприятливими умовами для фізичного, духовного розвитку; всі мають право на ім'я, сім'ю, громадянство, житло,харчування, ігри, відпочинок, освіту, медичну допомогу.

Діти повинні бути захищені від жорстокості, насильства, важкої праці тощо.

«Ростіть нас розумними, вільними, у любові, толерантності. Коли ми станемо дорослими, ми турбуватимемося про мир, братерство, взаєморо-зуміння між народами всього світу».

Але незважаючи на прийняття Декларації, проблеми дітей не розв'язувалися: не зменшилося знедолених, голодних; скривджених дітей.

Польща 1979 року, в Міжнародний рік дитини, запропонувала розробити Конвенцію - документ, рівнозначний закону, який забезпечував би дітям допомогу та захист держави. Ті держави, які підписали Конвен-цію, зобов'язалися додержуватися прав дітей, виконувати всі статті Конвенції.

Конвенція була прийнята 1989 року, а наступного року її підписала 61 держава світу, погодившись на захист та необхідність створення умов для існування вільного розвитку дітей.

В Конвенції було сказано, що дорослі повинні забезпечити дітям:

Декларація і Конвенція призначені для дорослих, але дітям теж слід знати про них, щоб скористатися своїми правами. Тому ми й розповіли дітям про ці важливі документи, бо коли діти подорослішають, то вони знатимуть, як поводитися зі своїми дітьми.

Хоча багато держав підписали Конвенцію та погодилися піклуватися про своїх дітей, в багатьох державах вони роблять це по-різному: залежно від народних традицій, законів держави, рівня розвитку держави. Десь не вистачає коштів забезпечити освіту, десь ще чимало дітей помирає від голоду, багато безпритульних. Але всі країни об'єднує увага до дітей, їхніх прав, турбота та любов.