Психологічний комфорт дитини

Психологічний комфорт — це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності стану індивіда до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати в атмосфері любові та взаємопорозуміння, вона виросте чуйною та доброзичливою. Якщо ж батьки зривають на ній всі свої невдачі й подають приклад стосунків, не гідний наслідування, то дитина зростає нечуйною, черствою, а іноді жорстокою у ставленні до інших(до тварин, рослин, людей), із проблема у розвитку не лише морально – ціннісної сфери особистості, а й емоційно вольової, пізнавальної.

Мама для дитини – перший психологічний захист. У дітей, розлучених з мамою у ранньому віці, навіть на короткий термін, виникає депресія, а іноді, як наслідок, синдром недорозвиненості. Причина – збіднілий емоційний світ людини, брак спілкування та уваги. Якщо мати та близькі люди не застосовують у спілкування з дитиною тілесного фізичного контакту, прогладжування, усмішок, похвали, то у дітей виявляється більше поведінкових відхилень від норми, ніж у тих, які виховуються у сім’ї, що намагається створити психологічно комфортне середовище для зростання малюка.

Дитину навчаєте, що її оточує. Якщо малюка часто критикують, то, відповідно, навчають осуджувати; демонструють ворожість – учать битися; висміюють – дитина буде несміливою, невпевненою у собі, з комплексом неповноцінності; якщо ж часто соромлять, то прививають комплекс провини; якщо хоча б іноді бувають поблажливими, то виховують дитину терплячою; хвалять – навчають оцінювати; чесні з дитиною — вчать справедливості й відповідальності; намагаються створити для малюка безпечне середовище – вчать вірити в себе і в людей; намагаються створити атмосферу дружби та взаєморозуміння – вчать знаходити любов у світі; привчають до колективної праці – дають відчуття власної значущості (дитина почувається потрібною); доброзичливо ставляться до інших – виховують емпатійну особистість (з наданням можливості допомоги) до тих, хто цього потребує, – рослина, тварина чи людина – матимуть гарантовану поміч від власної дитини в майбутньому, оскільки виростять її небайдужою; звертають увагу на гарні речі – розвивають естетичний смак.

Зауважмо також, що психологи доводять: що вищий естетичний рівень сприйняття у дітей, то менше емоційних розладів у дитини. Отже, якою виросте наша дитина, залежить повністю від того, які умови ми їй створюємо, які речі вона вважатиме для себе прийнятними і комфортними, а які ні. Щоб малюк комфортно почувався у суспільстві, ми повинні прививати йому не словами, а власними вчинками, діями такі норми суспільної моралі, як чесність, відповідальність, відчуття власної гідності, працьовитість, терпіння, совість, почуття обов’язку, вміння співпереживати, доброзичливість, благо чинність тощо. Норми моралі мають слугувати духовному росту особистості. Також, щоб створити комфортні умови існування дитини, нам слід змалку привчати її до праці й до організації цієї праці.

Що є основою психологічного комфорту?

І завершимо наші роздуми з приводу умов для розвитку дитини словами відомого педагога Шалви Амонашвілі: «Благородство виховується благородством. Воля виховується волею. Любов виховується любов’ю».

Дитячі примхи

Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинству абсолютно непра-вильно. Діти не народжуються примхливими і це аж ніяк не є їх віковою особливістю. Інша справа, що примхи найчастіше виявляються у дош-кільному віці.

У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках, позбавлених сенсу. Примхи є наслідком властивої дітям імпульсивності, пов’язаної з переважанням чуттєвих процесів над вольовими.

Причини їх виникнення можуть бути різними: перевтома, перенасичен-ня враженнями.

Примхи бувають інколи й провісниками захворювання. Буває, що маля капризує і після одужання, що подекуди пов’язано зі слабкістю після хвороби, а найчастіше з тим, що, звикнувши до підвищеної уваги батьків малюк хоче зберегти її. От чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівним — м’яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів.

І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає викорис-товувати її в егоїстичних цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Дитячі примхи часто поєднуються з упертістю, як одним зі способів добитися свого. Упертість відрізняється від примхливості тим, що примхлива дитина «ниє», плаче, а вперта «не чує» ваших прохань і вказівок, вчиняє, як заманеться, ігноруючи заборони.

Упертість часто плутають з наполегливістю. Ці якості трохи подібні між собою за зовнішнім вираженням. Проте впертість — негативна якість дитини, а наполегливість — позитивна риса, яка потребує заохочення та підтримки. Упертість властива розпещеним дітям, які звикли до надмірної уваги і до того, що завжди добиваються свого. Вона виникає також тоді, коли малят часто осмикують, гримають на них, обмежують нескінченними заборонами і це є захисною реакцією дитини проти надміру виховних заходів.

Чи можна протидіяти примхливості, та капризуванню? Багато що тут залежить від батьківського терпіння. Ми іноді не помічаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, як і в якій формі ми забороняємо, має значення для наших синів і доньок. Якщо ваша заборона звучить категорич-но і дитина знає, що коли ви сказала «ні», то так і буде, вона не витрачатиме марно зусиль на те, щоб протидіяти вам. Також дуже важливо, щоб «ні», сказане батьком, було підтримане всією сім’єю. І щоб дитина, як досвідчений психолог, не намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють домовитися між собою.

Якщо ж наше «ні» виглядає так, що ми забороняємо й водночас подає-мо надію, то тут готуйтеся до тривалої облоги і вельми ймовірного відступу. Не забуваймо про вік дитини, її індивідуальні особливості. До кожної має бути свій підхід: до однієї суворий, мобілізуючий тон, лагідність, м’якість, добре слово до другої, необразливий жарт, який допоможе дитині вийти із становища, в яке вона сама себе поставила, — до третіх.

Добрий ефект може дати застосування ігрових прийомів. Вони без ви-димого для дитини тиску допомагають відволікти її, настроїти на інше.

Часто можна спостерігати таку, не дуже приємну, картину: дитина ниє, хникає, а дорослий передражнює її, доводячи до нестями. Можете не сумніватися, що такий антипедагогічний прийом становища не поліпшить.

Варто ще й ще раз замислитися: чи не криється причина примхливості у тому, що ми не зуміли наповнити) життя сина чи доньки цікавим змістом, не виробили в них смаку до корисної діяльності, позбавили їх товариства ровесників? Чи не байдикування та відсутність нових вражень призвели до цього? Якщо це так, слід вжити термінових заходів, щоб покінчити з дитячим неробством, наповнити життя наших рідних дітей корисною діяльністю. Коли малюк зайнятий чимось цікавим, йому ніколи вередувати та й не хочеться.

Не забувайте про трудові доручення, про те, що дитина повинна мати свої обов’язки в сім’ї. Навіть найменших корисно привчати виконувати нескладні трудові операції, залучати до самообслуговування.

На закінчення хочеться висловити таку думку: пам’ятаймо, що дитина має таке саме право на повагу, як і доросла людина. Ігнорування цього — серйозна помилка у вихованні. Поважаймо її старання, намагання, невдачі й сльози.

Батьки та вихователі мають дуже уважно вивчати дітей, вникати у їхній внутрішній світ, знаходити спонукальні мотиви їхньої поведінки. Адже все досягнуте муштрою, насильством, заборонами — нетривке і ненадійне. І ко-ли слухняна, поступлива дитина раптом стає впертою і непокірливою, то найчастіше це свідчить про її прагнення до самовираження, самодіяльності. «Не треба гніватися на те, що дитина є тим чим вона є» — зазначав Януш Корчак у своїй праці «Як любити дітей». І справді: не треба.

МАЛЕНЬКИЙ АГРЕСОР

Скарги на те, що дитина дошкільного віку поводиться агресивно, психологи чують від батьків і вихователів значно частіше, ніж будь-які інші.

Тільки іноді й самі дорослі не можуть навести конкретного прикладу, що підпадав би під поняття агресивної поведінки, - немотивованого завдання збитків соціальному і предметному світу. У перекладі з „професійної"" мови це означає: дитина ламає якісь речі, свариться з оточуючими не тому, що пережила образу, пов'язану з ними, а з причин внутрішніх, не пов'язаних із цими людьми, предметами тощо

Психологи вважають, що агресивність у дошкільному віці з'являється через емоційну нестабільність дитини, спричинену стилем виховання в сім'ї. Не маючи змоги відповісти повною мірою на вчинки старших, які малюк вважає несправедливими, недобрими, він скеровує свою агресивність на об'єкти, „безпечні" для нього, - молодшого брата чи сестру, на тварин.

Як свідчать дослідження вітчизняних фахівців, агресивність дівчаток вища в сім'ях, де батьки впевнені в користі від жорстких форм покарання. Агресивні ж „вибухи" у хлопчиків наявні в усіх родинах, незалежно від педагогічних переконань батьків. Це означає, що дівчаток жорстко карати небезпечно - зло, якого зазнали від дорослих, вони „вихлюпнуть" при першій-ліпшій нагоді. Щодо хлопчиків -суворо карати їх марно, бо це практично не впливає на поведінку, а ось спровокувати неврози, страх, заїкання, енурез „важка батькова правиця" може. Тому не менш важливе питання - це агресивність дорослих. Якщо вже несила приборкати негативні емоції, треба добре подумати, що вас дратує у сім'ї чи поза домівкою, і направити їх до джерела, що спровокувало „вибух", а не на дитину.

Науковці припускають, що дитяча агресивність виникає зокрема й через незадоволення собою, відсутність любові до себе, право на яку не підтверджується емоційним ставленням батьків. Тобто „доросла" беземоційність, душевна порожнеча, в якій живе дитина, - сильніший стимулятор агресивності, ніж покарання. Над цим варто задуматись! Не скупіться на ласку, похвалу, добре слово і жест. Будьте уважніші до дітей, змалечку привчайте їх любити... себе. І пам'ятайте: що вищі вимоги до дитини вдома, то агресивнішою буде в майбутньому її поведінка.

САМОСТІЙНІСТЬ - ПОКАЗНИК РОЗВИТКУ

Що важливо пам'ятати:

Мабуть, це легше пояснити на прикладі. Малюк старанно, напружуючи сили, підтягує стілець до полиці, щоб стати на нього І дістати машинку. Ми поспішаємо допомогти — або знімаємо машинку з полиці: «На, маленький», або, не вдаючись у подробиці, забираємо стілець; «Важко, не можна». І в тому, і в іншому випадку ми порушуємо межі позбавляємо малюка його права на самостійність, на придбання особистого досвіду, на досягнення мети ціною власних зусиль, на визнання його особистості й на повагу його як особистості.

Приймати самостійність дитини і вирішувати за неї - ці поняття не завжди суперечать одне одному.

Допоможіть дитині зрозуміти, що вам не подобаються її дії, а не вона сама. Ось кілька прикладів таких формулювань: «це недобре», «негарно так робити», замість: «ти поганий», «ти погано зробив». Якщо ви будете говорити про дії, які хочете виправити, а не про дитину, ви допоможете їй зберегти почуття власної гідності, відчути різницю між предметом та особистістю.

Допоможіть дитині усвідомити, що бачите різницю між неприпустимими діями і можливими намірами дитини.

Коли дитина робить щось неприпустиме, ми часто спонтанно реагуємо на те, як ми сприймаємо наслідки цих дій і в цих випадках часто забуваємо, які дії були ненавмисними, і реагуємо, начебто вони були навмисними і дитина знала та бажала наслідків. Поміркувавши, ми зрозуміємо, що дії маленьких дітей не продумані і не сплановані, що вони є найчастіше наслідком гри, перезбереження, недостатньої концентрації уваги чи імпульсивних дій, викликаних роздратуванням, упертістю, відчаєм тощо. Крім того, обвинувачення в тому, що дитина усвідомлено, навмисне розбила, зіпсувала річ, можуть призвести до сприйняття дитиною себе як неповно-цінної, поганої в очах інших. Замість того, щоб говорити про дитину щось негативне: «Ти завжди галасуєш», «Ти розіб'єш чашки», краще сказати: «Коли ти галасуєш, я не чую», «Коли ти тягнеш за скатертину, чашки можуть впасти». Крім того, у нашому мовленні можуть міститися альтернативні пропозиції: «Коли ти тягнеш за скатертину, чашки можуть впасти. Ти можеш віднести чашку на кухню».

Легко реагувати звинувачувальним формулюванням, але потрібно саме цього й не допускати.

У ті дні, коли у вас є час, набагато легше виконувати бажання дитини самостійно робити будь-що.

Готовність дітей до шкільного навчання

Одним із обов'язків сім'ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

Бережіть психічне здоров'я дитини

Вправи на розвиток пам’яті та уваги

Розвиток пам´яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну, спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових результатів діяльності. Чим вагоміші мотиви супроводжують діяльність суб´єкта, тим успішніші результати запам´ятовування. При цьому запам´ятовування є результативним незалежно від того, чи ставилася мета запам´ятати.

Виховання пам´яті нерозривно пов´язане з вихованням самої особистості. Для розвитку пам´яті в учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності, зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності за виконання своїх обов´язків. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам´яті. Інтерес, зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам´ятовуванню.

Слабка пам´ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага і розпорошена спостережливість, спрямована одночасно на кілька предметів. Тому треба систематично розвивати вольову увагу й навички концентрації думки спеціальними вправами. Крім того, сила уяви залежить від ступеня вольової й вторинної уваги — репродукування в подробицях за допомогою уяви на тлі загального уявлення про предмет.

Для запам´ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприйманням об´єкта різними органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістово ціле й значуще, логічно пов´язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяльності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділення головного, істотних зв´язків, структурування, аргументації тощо. Легко й надійно запам´ятовується новий матеріал, пов´язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяльності особи. Ефект запам´ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб´єкта необхідною, пов´язана з метою його діяльності, становить певний інтерес. Наприклад, готуючись до польоту і вивчаючи заданий маршрут, штурман не тільки визначає й обчислює основні етапи і контрольні пункти шляху, а й без спеціальних зусиль добре запам´ятовує найважливіші орієнтири, супровідні ознаки, які допоможуть надійно ідентифікувати його з місцевістю, показниками приладів тощо. Така мобілізація пам´яті пояснюється тим, що в польоті всі дані можуть виявитися дуже потрібними й важливими і без них не можна якісно виконати завдання. Незнання цих даних може призвести навіть до аварії.

Удосконалення пам´яті вимагає постійних тренувань. Регулярна й напружена робота пам´яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам´яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного й того самого. Тренуючи пам´ять, кожного разу потрібно виявляти наполегливість, силу та впевненість, постійно домагатись поліпшення результатів запам´ятовування. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню нам´яті дуже шкодять перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Важливою умовою ефективного запам´ятовування є дотримання певних правил. Запам´ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам´ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Слід обробляти інформацію для запам´ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам´ять»). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв´язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам´яті.

Головний сенс мнемотехнічних прийомів полягає в то, му, що матеріал запам´ятовування глибше аналізується, структурується і більше усвідомлюється. Так, при запам´ятовуванні історичних дат можна використати порівняння за схожістю і контрастом з відомими подіями, при запам´ятовуванні іноземних слів — з уже засвоєними словами або зі словами рідної мови тощо.

Чим більше людина знає, тим легше їй запам´ятати нове пов´язуючи маловідоме з нагромадженим досвідом. Засвоєння понять та інших інформативних даних у процесі багаторазового повторення створює базу для подальших асоціацій з новим матеріалом запам´ятовування. Тому на початкових етапах навчання, коли нову інформацію нема з чим пов´язувати, виникають значні труднощі й доводиться багато разів повторювати, щоб добре запам´ятати. Оволодіння поняттєвим апаратом і знаннями певної галузі значно збільшує можливості швидкого й міцного запам´ятовування нової інформації завдяки смисловій пам´яті.

Основним способом поліпшення пам´яті людини є формування вміння запам´ятовувати й відтворювати. Пам´ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам´ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.

Вправи, що зміцнюють спостережливість і пам´ять: